Непрічёсанние розповіді луки. Частина 10: «третім тобто донором будеш?»

Я з «фейс» на помідорових плантаціях. Ну, і наші чудові дівчата.

Не тільки наша стахановська бригада, а й усі без винятку наші однокурсники були далеко не проти під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Тому, коли нам запропонували стати донорами ... Втім, по порядку.

Якось увечері наші улюблені (з деяких пір) викладачі зібрали всіх на майданчику перед бараком, і А.Н. виступив з промовою. Він повідав, як багато нещасних хворих в країні потребують донорської крові та запропонував нам завтра вранці заповнити її запаси.

Особливого ентузіазму мова не викликала. Але А.Н. ще не все сказав.

- Кожен, хто поїде здавати кров, отримає:

а) талон на харчування, який тут же на місці і отоварити (вже непогано) -

б) стакан вина (ось тут ми все насторожилися) - в) рубль асигнаціями (взагалі добре!) -

г) на роботу завтра не піде (ну, це само собою) -

д) три дні відгулів, які можна відгуляти відразу, а можна на три дні раніше з колгоспу виїхати.

Ну, і що тут було роздумувати? Через якогось склянки крові стільки благ мирських! Звичайно, ми всі, як один!

На ранок ми залізли у вантажівку, супроводжувані заздрісними поглядами десятка не зважилися на донорство особистостей, яких чекали помідорні поля.

Після приїзду в районну лікарню нам всім відразу ж (!) Видали по талону на обід і по рублю! Серьога Мельниченко, відомий під прізвиськом «Фейса», тут же організував збір цих самих рублів з метою закупити в магазині вермуту, що коштував 1 руб. 07 коп. за пляшку. Сам він вже встиг здати кров і з ентузіазмом зайнявся громадською роботою.

Поки ми здавали кров, Фейса все влаштував, так що кожного з нас чекала пляшка вермуту. Виходячи з лабораторії, ми прямували за кут, де на ящиках була розкладена нехитра закуска (в основному, всі ті ж помідори), стояли роздобуті десь склянки, ну, і вермут, природно. За свою працю Фейса чесно отримував з кожної пляшки законні 50 грамів. Нас було багато, а «багато», помножене на «50 грамів» - це «дуже багато»! Так що до моменту від`їзду Фейса був, що називається, ніякої!

Але до від`їзду було ще далеко! Коли вся запланована кров була здана, нас хором повели в їдальню, де очікував отоварених на талони обід, і перед кожним стояв стакан з вермутом! Ну, це вже схоже на казку.

Випивши по склянці, ми з Прашіком тут же звернули свої голодні погляди на стакани, які стоять перед нашими дівчатами. Ті (дівиці, а не склянки) гидливо принюхувались до вина, ніяк не наважуючись пригубити. Пустивши в хід усе своє красномовство, ми з Прашіком переконали дещо кого не труїти дівочі шлунки всякою гидотою і віддати нам свої порції. Я, зокрема, обходив ... (Ні-і-і, тільки в сенсі щодо вина!) Ленку ( «Симочку») і Таньку ( «Прошечку»). І що ви думаєте? Переконали! Правда, не зовсім, але один стакан з двох я отримав! Так і це ще не все.

Коли ми здавали кров, нам вручали значок донора - симпатична крапелька крові з хрестом і півмісяцем. Так ось - значків на всіх не вистачило! І Сімочка вожделенно задивлялася на гордо алеющій на моїй фуфайці значок. Який і був їй негайно запропонований за другий стакан вина. Прашік пожертвував своїм значком на користь Прашечкі, так що склянка була отримана й роз по-чесному на двох.

Коротше кажучи, в вантажівки ми вантажилися (вибачте за тавтологію, але іншого слова для наших нетверезих дій не підібрати) в веселому настрої, з піснями, які лилися з кузова всю дорогу до табору. А в таборі ... Для нас - героїв-донорів, - виявляється, була підготовлена урочиста зустріч, викладачі збудували «особовий склад», готуючись вітати виснажених втратою крові свідомих добровольців.

Мда-а, зустріч виявилася зім`ятою, бо по прибуттю з вантажівок спершу долинуло хвацьким «За До-о-ону гуля-я-яет ...», а потім з кузова буквально посипалися досить невпевнено трималися на ногах «герої»! (Фейса, до речі, на ногах не тримався зовсім).

Хто-небудь сумнівається в тому, що в наступні три дні ніхто з донорів на роботу не вийшов? Як нас не вмовляли приєднати наші відгули до «дострокового вибуття з колгоспу», ми вважали за краще відгуляти їх відразу і негайно. І відгуляли!

Так, а донорський значок я того ж вечора у Симочко спер! У чому і приношу їй свої запізнілі вибачення!

* * *

Багато ще можна було б розповісти про наших колгоспні справи. Але не буду відволікати більше вашу увагу. Звернуся лише до сьогоднішніх студентам.

Господа-товариші студенти! Боріться усіма силами за своє невід`ємне право на третій трудовий семестр. Їй Богу, не пошкодуєте!