Поїздка до батурина. Маєток івана мазепи. Історія щирою і забороненої любові

Одним весняним днем, я в компанії друзів вирішила податися в Батурин, який, колись дуже давно був столицею України. Перша згадка про Батурин несеться корінням в далекий 1625 рік, коли були зовсім інші порядки і інші закони. Ми і хотіли дізнатися про ці часи, тому вирушили в одноденний тур по Чернігівській області, в резиденцію Івана Мазепи, одного з гетьманів України.

Екскурсія в невеликому автобусі почалася з невеликої поїздки по Києву, де нам трохи розповіли про нашу столицю, після чого поїхали в бік Чернігівської траси. Під час шляху, примечательностью виявилося те, що я побачила цілий ряд дерев, які були повністю усіяні гніздами і чорними птахами, скоріше за все це були ворони. Було дещо незвично бачити таку картину. Але повернемося до Батурина. Коли ми туди приїхали, нас зустрів гід і почав цікаву екскурсію. Перше, що кинулося в очі, - це наявність прекрасної природи, храмів, скіфських баб і багато чого іншого, що відносило в історію, таємниці і загадки нашого минулого.

Після того, як нафотографировались і намилувалися природою, ми вирушили в саму резиденцію Івана Мазепи. Варто зауважити, що точного опису зовнішності великого гетьмана немає. Всі портрети, які ми там бачили, являють собою лише здогадки художників різного часу.

Нас досить довго водили по резиденції, розповідаючи про життя Івана Мазепи та членів його сім`ї, про його прагненнях і звершеннях. Треба сказати, що обстановка резиденції викликає захоплення і почуття поваги, оскільки все там красиво і досить багато. Ми розглянули розкішні меблі, шикарну люстру (навіть складно уявити, що раніше на стелях висіло таке пишність), за стеклами ми побачили красиві порцелянові фігурки. Найбільше з меблів вразили красиві різьблені крісла, на які навіть сідати було страшно. Втім, нам би ніхто і не дозволив.

Ще нам показали різні картини, які символізували те місце, де ми перебували ...

... родове дерево родини Кочубеїв, які також проживали в цьому шикарному приміщенні.

Ми бачили багато чого цікавого, але особисто мені найбільше сподобалася історія кохання Івана Мазепи. Вона була у нього дуже незвичайна, і це була остання любов в його житті, оскільки йому вже було близько сімдесяти років. Їй же було близько двадцяти. Тобто виходить, що різниця у віці між закоханими, становила ... п`ятдесят років. Точно ніхто сказати не може, але Івану Мапепе було від шістдесяти шести до сімдесяти років, а його хрещениці Мотрі було від шістнадцяти до двадцяти років. Їх любов була абсолютно чистою і красивою, а головне вона була взаємною, хоча в сучасному світі це дуже важко уявити. Іван Мазепа дуже любив цю дівчину, він писав їй прекрасні листи, які я бачила за склом в музеї. Звичайно, ці листи були не оригінальні, переведені на сучасну українську мову, адже в минулому говорили і писали дещо по-іншому ніж зараз. Я прочитала трохи, проте, навіть те, що встигла, дуже зворушило, змусило повірити в те, що справжня пристрасна любов дійсно існує, і вік не може служити перешкодою. Слова, виведені чорнилом на білому папері: «Моє серденько», «Моя ластівка», «Моє життя», говорили більше ніж що-небудь про глибокі і справжні почуття.

Звичайно ж, їх любові заважали. Якщо говорити коротко, цьому перешкоджали все, хто тільки міг. В першу чергу сім`я дівчини, батьки були просто в люті від усвідомлення того, що їх дочка закохалася в старого гетьмана. Навіжену дочку замикали будинку, в поспіху підшукували нареченого, але Мотря категорично відмовлялася виходити заміж, думаючи тільки про свого героя.

Про те, як закінчилася ця історія, точно ніхто не знає. Є версія, що Мотря в результаті, не маючи можливості возз`єднатися з коханою, пішла в монастир, за іншою версією вона за наполяганням батьків таки вийшла заміж, але чоловіка не любила, дітей у неї не було. Мазепа ж до кінця життя не міг забути свою юну кохану.

Відео: Батурін Цитадель

І все ж, незважаючи на те, що їм не дозволяли бачитися, вони знайшли спосіб спілкуватися. Нам показували місце, де ріс могутній дуб з великим дуплом, куди вони клали листи, які писали один одному, і куди приходили, коли ніхто не бачив. Ця історія мене дуже сильно зацікавила і чіпала. На жаль, фотографія у мене тільки одна, це портрет Івана Мазепи та Мотрі, де зображені вони удвох, їх переживання і страждання від того, що їм не судилося бути разом.

Мені дуже сподобалася поїздка, вона дозволила на якийсь час зануритися в українське минуле, дізнатися про Івана Мазепу, не тільки як про гетьмана, а й як закоханого романтики. Часом, щоб подивитися на людину і на події іншими очима, до них потрібно наблизитися.